Дівчина вийняла з сумочки ключ, відчинила хвіртку. Іштван стримував нервозність. Як його зустріне Голуб, що він скаже? Хлопцеві хотілося повернутись і піти геть.

— Ходімо, — сказала дівчина, підбадьорливо усміхаючись.

Голуб був здивований, його дружина Магда, вродлива жінка років сорока п'яти, теж з цікавістю розглядала пізніх гостей.

— Заходьте, — привітно запрошувала вона.

— Пройдіть у мій робочий кабінет, — запропонував професор. — Ну, кажіть, що сталося? — спитав він хлопця, усівшись у глибокому шкіряному кріслі. Естер та Іштван зайняли місця поруч, на дивані.

— Виключили мене. Рішення негайно набирає сили.

— Все ж таки виключили? — вчений схопився і почав знервовано ходити по кімнаті, зімкнувши пальці за спиною. Раптом він зупинився перед юнаком, пильно глянув йому у вічі. Іштван спокійно витримав колючий погляд.

— Скажіть, друже, — озвався Голуб. У його голосі відчувалася рішучість. — Даєте слово честі, що не вчинили нічого протизаконного?

— Даю! Найбільша моя провина — я нічого не сказав про батька навіть після того, як дізнався, що він живий.

— Значить, я можу виступати на ваш захист?

— Якщо ваша ласка, пане професоре. Я можу тільки заявити, що ніякого злочину не вдіяв. Проявив звичайну необачність, оце і вся моя провина.

— Гаразд, синку. Для мене цього досить, — мовив Голуб. Він сів і знову запалив сигарету. — Я хотів би спитати ще одне: чому ви зненавиділи свого батька?

Іштван схилив голову і заходився нервово крутити пальцями китиці скатертини, якою був накритий стіл. Дівчина теж зацікавлено глянула на хлопця, але бачила тільки його схилену голову і коричневу від загару шию. Коли Іштван підвів голову, його очі були вологі.

— Він убив дівчину, яку я кохав! — сказав хлопець ледве чутно.

— Ваш батько її вбив? Нічого не розумію! Хто вона, ця дівчина?

— Майя. Студентка, — була відповідь. Естер дивилась на Іштвана широко розкритими очима. Про це він їй ніколи не говорив.